«Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може.» Д. Байрон
Україну зараз надто часто поділяють на Захід і Схід. Кажуть, що вони дуже різні, будують стіну агресії і непорозуміння між людьми. Але ж хто, як не діти сучасної України, її сини і доньки, повинні зруйнувати це безглузде відношення до нашої Батьківщини?
Цього року діти Донеччини відвідали захід України і мали змогу відсвяткувати разом величне свято – Великдень. Я можу з упевненістю сказати, що це було незабутньо, бо зараз ми маємо багато спогадів, фотографій, велику кількість подарунків, і найголовніше – відчуття єдності. Бо кожна сім’я , що приймала у своє гніздечко дітей зі Сходу, відносилася до нас як до рідних. Нам не заважав мовний бар’єр, бо ми і так добре розуміли один одного. Вони подарували нам справжнє свято, з усіма своїми традиціями, нескінченною щирістю і відкритими серцями. Ми не шукали риси, якими ми відрізняємося. Ми шукали спільне. Те, що об’єднує нас і робить одним народом.
Ми мали дуже насичену та цікаву програму за декілька днів. Перші дні ми мали змогу познайомитися з родинами, з місцем, де ми живемо. Від тієї природи, місцевості просто захоплювало подих! Галявини серед лісу повні квітів, озера і річки світяться і мерехтять від сонячних променів, велика кількість лелек оберігають домівки, гарні вулиці і оселі. Я одразу згадую вислів Ліни Костенко: «Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.» Ці люди тому є дуже віруючими, бо вони живуть у єднанні з природою.
Сам день Великодня був дуже яскравим. З самого ранку ми були на службі в церкві, і навіть там було відчуття єдності. Всі разом співали молитви, молилися за всю країну і її жителів та захисників, за діточок з Донеччини. Після служби всі святкували: куштували святкову паску, билися крашанками і дуже багато спілкувалися. Дуже весело було на гаївках, бо зібралися всі діти. Ми гралися, шуткували, бігали. Ми не один раз ходили в гості, бо багато людей бажали з нами поспілкуватися. Їм було цікаво. Всі зустрічали дуже привітно, пригощали смаколиками.
Яким же важким видалося прощання! Важко було їхати, ми тоді наплакалися. Це приємно, коли всі ми розчулені, але підтримуємо один одного. Ми познайомилися з приємними людьми, і тепер не будемо втрачати цей зв'язок. Наше спілкування буде існувати і надалі, бо влітку вже чекаємо їх на море, до себе в гості.
Велике і щире «дякуємо» висловлюємо всім, хто організував цю подорож, усім діячам громад, які нас приймали.
Тепла зустріч була і у файному місті Тернополі. Ми мали змогу поспілкуватися з організаторами, розважалися в ТРЦ «Подоляни». Велику пошану висловлюємо Степану Барні, який особисто з нами спілкувався, дякуємо йому за подарунки та зустріч.
Нашої подорожі не було б, якби не наш народний депутат Дмитро Валерійович Лубінець і його неперевершена команда. Він побудував місточок, який тепер поєднує нас з Тернопільщиною. Ми дуже вдячні, що є такі люди, яким небайдуже майбутнє власної держави. І ми хочемо створювати це майбутнє разом!
Це був казковий час Великодніх свят, який заполонив наше серце й душу. Дякуємо за щирість, розуміння й повагу, яку нам дарували всі люди.
Нехай воскресне наше єднання, бо всі пишаємося тим, що ми українці! Незалежно від того, на якій стороні живемо, східній або західній – ми всі одна велика родина. Ми повинні оберігати наші духовні цінності, примножувати їх і завжди підтримувати один одного у скрутну годину.
Наша сила – у єдності. То нехай нас оберігає Господь, а ми будем оберігати нашу квітучу неньку-Україну.
Єлизавета Шаповалова
Шкільний міністр інформації
